“Мій принцип полягає в тому, щоб, перш за все, прагнути вижити, а вже потім заробити”.
Джордж Сорос

“Ринок може залишатися ірраціональним набагато довше, ніж ви будете платоспроможні”.
Джон Мейнард Кейнс

Приватний інвестор поєднує в собі, як мінімум, кілька окремих підрозділів присутніх у великих інвестбанках і трейдингових фірмах – управління активами та ризик-менеджменту. Контроль ризиків по відкритих позиціях – основа успішного трейдингу. У даній статті обговоримо ризик-менеджмент при довгостроковому інвестуванні і активній торгівлі на фондовій біржі.

Що ж таке ризик-менеджмент в біржовій торгівлі?

Ризик-менеджмент при спекуляціях або ж інвестуванні на фондовому ринку – це в першу чергу жорсткий контроль трейдером, своїх відкритих позицій незалежно від стилю його торгівлі та горизонту утримання даних позицій. Під жорстким контролем мається на увазі розуміння того, – на яких заздалегідь визначених цінових рівнях будуть закриватися збиткові позиції. Тобто єдине, що може контролювати трейдер – це збитки одержувані, коли ціна біржового інструменту по відкритій угоді йде не в його бік.

Тут варто розвіяти міф, який існує серед неактивних спекулянтів (довгострокових інвесторів), що так званим “Баффетам” (людям які інвестують в акції на тривалий період часу), ризик-менеджмент зовсім не потрібен – “мовляв, купив і забув”. У реальній практиці керуючі фондом Уоррена Баффета постійно моніторять і переглядають активи, що знаходяться у них в портфелі. І якщо бачать «червоний прапорець» у тої чи іншої акції, то негайно починають позбуватися від неї, паралельно замінюючи більш якісним, на їхню думку, біржовим активами.

У таблиці відображені підходи до ризик-менеджменту в залежності від стратегії інвестування:

З таблиці бачимо, що середньострокова та внутрішньо-денна торгівля з точки зору загальних принципів ризик-менеджменту нічим не відрізняється. Їх ми розглянемо більш докладно трохи пізніше. Зараз же, щоб не образити «Баффетів-початківців» зупинимося на моделях управління ризиками для довгострокових інвесторів. Зазначимо, що ми розглядаємо лише декілька систем ризик-менеджменту із безлічі, що існують на сьогоднішній день.

Управління ризиками при довгостроковому інвестуванні:

Диверсифікація портфеля – це можна сказати наріжний камінь в будь-якому вигляді інвестування. Під диверсифікація за біржовими активами мається на увазі те, що інвестор після ретельного аналізу акцій підприємств з різних галузей економіки, намагається сформувати свій портфель таким чином, щоб акції не корелювали між собою. Тобто збиток, отриманий від падіння котирувань по одній групі, може нівелюватися підйомом котирувань по іншим акціям. Як правило, для ефективної диверсифікації портфеля досить купити 5-6 акцій, які не корелюють між собою. З уже більшим числом цінних паперів, у приватного інвестора можуть виникнути проблеми в плані якісного контролю свого портфеля.

Поетапний вхід – вважається, що ефективність при довгостроковому інвестуванні підвищується в рази якщо інвестор через кожний встановлений ним період часу (наприклад місяць, квартал, півроку) буде поповнювати свій портфель на певну суму (наприклад 5000 грн.) І так протягом усього періоду інвестування. Даний підхід називається активним інвестуванням.

Горизонт інвестування – у кожної людини свій виходячи з цільових завдань, які інвестор ставить перед собою. Наприклад, зібрати додаткові кошти для якісного життя на пенсії (яка настане років через 20), або дитині на вищу освіту (за 3 роки до вступу) тощо. Але на думку більшості професійних інвесторів і портфельних управляючих, більш ефективним періодом інвестування вважається горизонт від п’яти років. Так, як фондові ринки циклічні і певні цикли (спад / підйом) тривають близько п’яти років.

Ризик-менеджмент при середньострокових (свінг-трейдинг) і короткострокових спекуляціях (дейтрейдинг / скальпінг)

Як видно з таблиці опублікованій вище, зводиться до жорсткого контролю і миттєвого продажу цінних паперів при досягненні ними певних рівнів. Про цей універсальний підхід ми поговоримо більш докладно.

Припустимо, що на брокерському рахунку трейдера лежить 33333 грн. Під угоду виділяється 30% від всього торгового капіталу (середня класична величина, рекомендована в більшості підручників з біржової торгівлі), що становить 10 000 грн. Розмір ризику, яким трейдер може оперувати в кожній угоді, не повинен перевищувати 3% (класична величина), тобто фактично обсяг ризику = 300 грн. Припустимо, ми хочемо продати в “коротку” акції Центренерго (CEEN) за ціною 8,35 і візуально можемо поставити стоп-наказ на позначці 8,5, тобто над рівнем опору, що проходить крізь позначку 8,365

Тоді збиток за угодою у нас буде складати:
= ((8,5-8,35) / 8,35) x 100% = 1,8% (180 грн.)
тобто ми вкладаємося в нашу максимально допустиму величину осідання 3%, а значить, дана операція з точки зору обмеження щодо збитків має місце бути!

Тепер розрахуємо, скільки акцій ми можемо використовувати для гри на пониження в рамках нашого управління ризиками:
кількість паперів = обсяг ризику в грн. / (Різниця між ціною відкриття і ціною установки “стоп-лосс”)
= 180 грн. / (8,5-8,35) = 1200 акцій
тобто фактично ми маємо право зашортити 1200 акцій, щоб не перевищити розмір збитку 1,8% за капіталом на дану угоду.

Тепер ми додатково можемо розрахувати обсяг угоди в гривнях, на який ми можемо відкрити позицію, щоб не перевищити збиток в 1,8% від капіталу “пущеного в гру”:
V угоди = 1200x 8,35 = 10 020 грн.
тобто ми бачимо, що при такому ліберальному ризику (<3%) ми можемо задіяти трохи більше 10 000 грн., при цьому наші ризики будуть збалансовані і не вийдуть за критичні рамки управління капіталом.

Отже, підсумувавши, вище сказане, можемо вивести три основні складових в алгоритмі управління ризиками будь-якого активного трейдера:

• Визначаємо максимальний ризик на одну угоду
• Визначаємо рівень технічно обгрунтованого Stop-loss
• Розраховуємо кількість контрактів/акцій, що беруть участь в угоді

Сергій Гончаренко